Останнім часом все частіше ловлю себе на думці, що Таро для мене вже давно перестало бути інструментом «передбачення майбутнього». Набагато цікавіше і корисніше використовувати його як спосіб зазирнути усередину себе.
Карти – це дуже зручна мова. Коли складно сформулювати, що саме тебе турбує чи блокує, розклад допомагає витягти це назовні. Не тому, що «Всесвіт сказала», а тому, що ти сам проєцуєш на аркани те, що вже сидить усередині. Класика: Старші Аркани як архетипи (Юнг би схвалив), а Молодші як повсякденні сценарії та емоційні стани.
Особливо добре це працює в особистому опрацюванні. Береш, наприклад, питання «Чому я знову вибираю те саме?». — і карти не дають готової відповіді, а скоріше ставлять зустрічні питання. Іноді дуже неприємні. Іноді – звільняючі.
Цікаво, хто як це відчуває?
Хтось із вас свідомо використовує Таро саме як психологічний інструмент, а не для прогнозів? Чи, навпаки, намагаєтеся тримати ці сфери окремо?
Буду рада почути ваші думки та досвід.