Колода «ТАРО: карти для гадання» складається з 22 карт старших арканів, 22 карт із текстовим описом кожного аркану та його значень у прямому й перегорнутому положеннях, а також методики гадання на прикладі розкладу «Кельтського хреста» і схеми розкладу. Дизайн карт дещо нагадує радянську журнальну гра- фіку – карти намальовані червоною фарбою, підписи до них і ла- тинські цифри зроблено чорною фарбою. Символіка має не дуже багато окультної складової, але загалом упізнавана. Серед специ- фічних деталей – назви деяких арканів, приміром, V – «Капелан», XIV – «Час»; деякі аркани намальовані в зооморфній образності, приміром, VIII – «Правосуддя» (Лисиця), XIV – «Час» (Півень), ХІІІ – «Смерть» (Змія) та ін. Назви карт та описи на окремих карт- ках майже повністю взято зі ще однієї статті в журналі «Наука і релігія». Це стаття Раїси Ніколаєвої «Таро: прогноз долі та… пси- хологічна допомога» (Николаева, 1991), яка вийшла в 12 номері журналу за 1991 рік і теж була надрукована в київській типографії. Стаття починається з автобіографічного нарису, також пов’язано- го з українською темою: «Вперше карти Таро я побачила в дитинстві. Перший повоєнний рік я жила у бабусі в мальовничому селі на Поділлі. Одного разу взимку прийшла до нас сусідка й попросила у бабусі поради. Виявилося, що вона отримала повідомлення про те, що її син по- вертається з армії, що на нього вже прийшла до сільради телегра- ма з Києва… Після нетривалих переговорів бабуся дістала зі скрині карти, які здалися мені дуже гарними, вони були вдвічі більші від звичайних, яскраві, з багатьма деталями, на картинках була позолота… Вона називала карти «Тарот», але не знала, що означає це слово. У бабусі була нелегка доля. Карти дісталися їй від подруги, яка колись приїхала з Ірландії на заробітки до Америки, жила поруч із бабусею в Брукліні та померла під час епідемії грипу… Кілька років тому до мене потрапили деякі публікації про Таро в польському журналі «Пшекруй». Урсула Курек, Ельжбета Бже- зінська і Агата Мацієвська розповідали про значення карт Таро. З подивом я впізнала в зображених там картах Таро мого дитинства. Доповнивши бабусині тлумачення рекомендаціями Агати Мацієвської, я зробила свої карти» (Николаева, 1991, с. 42). Карти Ніколаєвої наведені в тому ж номері журналу «Наука і релігія», але вони виконані зовсім в іншій техніці, ніж карти з колоди, про яку згадано вище. Ще одним польським автором, чиї ідеї поширювалися в Україні протягом 1990-х, став Ян Вітольд Суліга. Український переклад його книги «Таро: Карти, які віщують долю» (Tarot – karty, które wróżą, 1990), який здійснив Павло Волошин, було надруковано в журналі «Всесвіт» (номери 4–11 за 1996 рік, а також номери 1–2 за 1997 рік). Вже на перших сторінках Суліга згадує найбільш поширені версії походження таро – індійську, арабську, кабаліс- тичну, а також стверджує: «Важливий злам в езотеричній та ка- балістичній інтерпретації Таро пов’язаний з ім’ям французького письменника Кура де Геблена, що жив наприкінці XVIII сторіччя у Парижі. У своїй книзі «Примітивний світ» він твердив, що студії кабали та книг Стародавнього Єгипту переконали його в тому, що Старші аркани ґрунтуються на єгипетських магічних символах і становлять не що інше, як герметичні знання жерців, гностиків, алхіміків та кабалістів, уперше зафіксовані у «Книзі Тота». Після смерті Геблена цю концепцію розвинув його учень, перукар Аль- єтте, який, прибравши ім’я Етейлі, уславився як один з найвидат- ніших ворожбитів» (Суліга, 1996, с. 178). Коротко також згадані як відомі окультисти – від Еліфаса Леві до Діон Фортью (Форчун), так і прізвища, які зазвичай менше асоціюються з історією таро (Ян Потоцький, Раджніш, Саї Баба та інші). Суліга також згадує своїх польських попередників, які писали розвідки про таро, зокрема Беату Павенську, але зазначає, що попри деякі, намальовані поль- ськими митцями та окультистами, колоди таро, саме «польське» таро він розробив першим (Суліга, 1996, с. 181). У номерах 8–9 за 1996 рік наведені ворожильні значення старших і молодших ар- канів, а в номерах 10–11 – різні способи ворожіння, розкладання карт таро, зокрема й авторський варіант під назвою «Мандала».
