Протягом останніх десятиліть існування СРСР було кілька основних джерел інформації про окультне таро. По-перше, ідеться про інформацію, яка циркулювала в колах радянського езотеричного підпілля завдяки активному обміну самвидавом, а також переписуванню чи копіюванню текстів іншими способами. Про такий обмін можна прочитати у передмові до видання лек- цій Григорія Мебеса (Г.О.М.): «Вельми впливові люди попросили успішного медика-гіпнотизера навчити своєму мистецтву одного офіцера. З офіцером у нього склалися непогані взаємини, й, набувши сміливості, медик попросив пошукати «у певних колах» якісь матеріали, пов’язані зі Шмаковим чи Г.О.М. Такі матеріали знайшлися й навіть були видані медику – на одну ніч. За цю ніч і було зроблено список-передрук (радше, два списки): на друкарській машинці набирався текст, а латина, іврит і окультні знаки вписувалися від руки. Один комплект і було зрештою передано Видавництву» (Мёбес, 2007, с. 14). Описана тут ситуація мала місце в 1960-ті роки в Москві, але, згідно зі спогадами учасників езотеричного підпілля, такі матеріали в копіях потрапляли й до Києва. Також копіювали й дореволюційні езотеричні книги, які зберігалися в деяких приватних українських бібліотеках, потрапивши туди ще за часів існування розгалужених мереж езотеричних організацій, зруйнованих у 1920-х. Одним із популярних дореволюційних текстів, який через невеликий обсяг був зручним для копіювання, стала книга «Символы таро» Петра Успенського, видана в 1912 році в Петербурзі. За словами деяких представників езотеричного підпілля, її можна було знайти у більшої кількості людей, ніж книги Г.О.М. та Володимира Шмакова (тексти остан- нього займали сотні сторінок, що робило їх копіювання доступними засобами дуже коштовним та складним).
По-друге, деякі дореволюційні видання були доступні в бібліотеках, зокрема в московській Державній бібліотеці СРСР ім. В. Леніна («Ленінка»). Деякі з цих видань також циркулювали у формі фотокопій, зокрема, на початку 1970-х років до Києва потрапили копії «Курсу енциклопедії окультизму» Г. Мебеса. Це одне з най- більш авторитетних дореволюційних джерел щодо окультного таро, і його поширення зумовило сплеск зацікавлення тарологічною проблематикою. Приблизно в другій половині 1970-х – на початку 1980-х років у Києві було створено принаймні кілька наборів малюнків, натхненних тарологічною системою Мебеса. Зокрема, згідно зі свідченнями одного з київських містиків, наприкінці 1970-х створено «Київський тарот “Небесні деміурги”», який складався лише з 22 чорно-білих малюнків старших арканів. Ці малюнки потім тиражувалися на тогочасних копіювальних апаратах РЕМ, які працювали з рулонним папером, а у 2007 році були опубліковані в малотиражному виданні «Книга Оріону» за підписом «Магістр Онг» (Магистр Онг, 2007, с. 129–132). Копії, зроблені на апаратах РЕМ, називалися «відремленими», і це був один із типових способів тиражування карт. Так, у Києві на почат- ку 1990-х також існували й інші «відремлені» набори арканів за мотивами системи Мебеса. Приблизно тоді ж було створено два набори арканів під назвами «Київський тарот “Чаша Кібертонії”». Перший набір був виконаний у кольорі, а другий – у вигляді чор- но-білих колажів, до того ж було додано ще одну масть – «Кола» (рос. «Круги»). Існували й інші створені в рамках різних езоте- ричних груп набори арканів, але власне у вигляді карт ці набори не друкували та для мантичних цілей їх переважно не використо- вували. Зокрема, малюнки старших арканів, які, ймовірно, було створено в рамках діяльності однієї з езотеричних груп Києва на початку або всередині 1970-х років, відтворені в книзі «Євангеліє кішок» («Евангелие кошек»), виданій також у 2007 році (Магистр Альбрехт Х, 2007, с. 51–52). Їх також виконав у чорно-білому варіанті один зі співавторів серії арканів «Київський тарот “Чаша Кі- бертонії”». Деякі практики в 1980-ті роки створювали колоди для власного вжитку, які не копіювалися та існували (а подекуди й досі збереглися) в одному примірнику. Такою є, приміром, колода, яку створила Вікторія Герасимчук під впливом «Дивінаційного таро» Папюса та карт Ленорман, фото якої авторка карт люб’язно надала авторові цієї статті.
По-третє, іноді колоди таро та окультна література потрапляли до українських езотериків із-за кордону або з радянських респу- блік, які увійшли до складу СРСР пізніше, ніж УРСР, і де езотерич- ні спільноти не зазнавали таких репресій, які спіткали київські, московські чи петербурзькі організації у довоєнний період. Є свід- чення про те, що до України наприкінці 1980-х – на початку 1990- х потрапляли езотеричні книги й журнали з балтійських респу- блік, а також із Молдови. Так, таролог Алла Яворська-Гичак, яка переїхала до Києва з Молдови, дізналася про таро приблизно в 1985 році саме в Молдові, і приблизно в 1987–1988 роках придбала свою першу колоду Райдера-Вейта, але почала системно працювати з таро та досліджувати арканологічну проблематику вже в середині 1990-х, придбавши книги В. Шмакова, В. Томберга та ін. У другій половині 1990-х, із поширенням інтернету, отримувати інформацію про різні карткові системи, зокрема й іншими мовами, стало набагато простіше, і це спричинило черговий сплеск інтересу до таро. Пізніше А. Яворська-Гичак підготувала дві авторські колоди таро – «Таро Янгольських печаток» (2015 р.) та «Таро пе- чатки Кліпот» (2016 р., колода створена у співпраці з художником Євгеном Щербиною), які вийшли у видавництві «Силует».
