Наближається свято Купала, яке більш відоме, як Літа, хочу поділитись інформацією яку знайшла саме про старослов’янське свято
Святкують Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового прояву Сонця, і тим самим завершується панування Ярила. В календарі Купало припадає на 24 червня (треба врахувати, що календарні системи недосконалі та, маючи зміщення в кілька діб, можуть не відповідати астрономічним подіям).
Купалу називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками чоловічої сили. Раніше при шестиденному тижні (див. годинник) в році було 60 тижнів, тому на кожне правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадає по 15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні якби дорівнював одному року життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення відповідно припадає вік від 30 до 45 років. В людському житті на цей час зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є основною ознакою.
Купала святкували з різними відмінностями на території всієї України. Святкування сонцестояння чи літнього свята кохання існують у багатьох народів: Midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, Flakagajt (День полум’я) – в албанців, Sobotka – у поляків, Kresu den (Вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.
Щодо традицій — в Україні перед святом Купала збирали трави, вірячи в їхню чудодійну силу, часто зберігали їх цілий рік для лікування. У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Вранці дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідали колом і плели вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.Саме святкування відбувалося на берегах річок — там ставили прикрашене купальське дерево, навколо якого водили танки й співали пісні, топили у воді або спалювали опудало Купайла чи Марени. Марена у слов’ян — зимове божество, що морить землю холодом, а людину — хворобами та голодом. У деяких регіонах її також вважали старшою русалкою.
Обов’язково ворожили, адже купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні — жертовними і водночас очищувальними. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. На святкування запрошували музик, які грали на скрипці, цимбалах, сопілці чи в ансамблі.
Обов’язковий атрибут Купала — велике вогнище, через яке стрибають поодинці або парами. Окрім забави й спортивної сторони (кожен намагався стрибнути через багаття якнайвище та якнайдалі) це було магічним ритуалом і означало очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути багаття, не роз’єднавши рук, їхня любов триватиме все життя.
Вогонь відлякував злих духів, які в дні Купала за повір’ями виходили з потойбічного світу в світ живих. Також існувало повір’я, що якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, вона відьма.
Після втоплення чи спалення опудала Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити на кохання. Вони плетуть вінки з польових квітів, інколи лаштують до них запалені свічки й із заходом сонця починають пускати їх по воді. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають.
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить гарно, дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега — дівчина піде заміж саме туди. Також, якщо вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін, а якщо його прибило до берега — буде біда.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат, але не будь-які, а саме коханої. Пари могли заздалегідь домовлятися про те, яким буде вінок — дівчина додавала характерну квітку чи особливу свічку. Усе це тому, що якщо хлопцю вдавалося зловити потрібний вінок, діставшись до нього вплав чи на човні, — це вважалося доброю прикметою для їхньої подальшої долі.
Одне з найромантичніших повір’їв Купала — про міфічний цвіт папороті, який нібито з’являється в купальську ніч. За переказами, він квітне лише одну мить у найкоротшу ніч у році. Важається, квітку може знайти лише молодий хлопець, часто неодружений або єдиний син в родині. Через те, що її охороняє нечиста сила, квітку здобути так важко. Але якщо вдасться — щасливчик отримає дар бачити майбутнє, здібність розуміти мову звірів і птахів, зцілювати хворих, та знаходити заховані в землю скарби.
Чи є в основі цієї легенди реальна квітка, встановити важко, адже назва “папороть” у фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Але вірогідно, що повір’я про цвіт папороті могло виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (чистоуст королівський), адже їхнє спороносне листя справді нагадує квітку.
Купальська ніч - сама магічна, саме в цей період проводяться найпотужніші і ефективні ворожіння. Свято Івана Купала вважається часом, коли межа між світом живих і світом духів стає тонкою, що сприяє більш точним прогнозам.
